How big is S Золотої Риби?

S Золотої Риби — масивна нестабільна зоря у Великій Магеллановій Хмарі. Це галактика-супутник, що обертається навколо Чумацького Шляху і віддалена від Землі приблизно на 160 000 світлових років. Упродовж років і десятиліть зоря роздувається і стискається. У найбільшому стані S Золотої Риби має в поперечнику близько 530 мільйонів кілометрів, що приблизно у 380 разів більше за ширину Сонця. Саме такий розмір показує цей сайт. У найменшому стані зоря має в поперечнику близько 140 мільйонів кілометрів.

Розмір

S Золотої Риби — прототип яскравих блакитних змінних, тобто перший відомий їхній приклад. Ці рідкісні, дуже яскраві зорі переходять із гарячого компактного стану в холодніший, роздутий і навпаки. У 1995 році астроном Генні Ламерс змоделював ці зміни й дійшов висновку, що радіус зорі коливається від 100 до 380 радіусів Сонця. Коли зоря роздувається, її поверхня охолоджується приблизно з 20 000 до приблизно 9 000 кельвінів (градусів, що відлічують від абсолютного нуля).

Ці зміни справжні: розширюється і стискається сама зоря, а не лише газ, що витікає від неї. Повна потужність зорі лишається більш-менш незмінною і приблизно в мільйон разів перевищує потужність Сонця. Але холодніша зоря більшу частку енергії випромінює у видимому світлі, тому S Золотої Риби здається яскравішою, коли вона велика.

Ці розміри обчислюють за потужністю й температурою поверхні зорі, а не вимірюють безпосередньо, тому це оцінки. Вони відповідають закономірності, яку мають інші зорі цього типу. У дослідженні 2025 року радіус таких зір оцінили приблизно в 50–150 радіусів Сонця в гарячому стані та в 200–500 у холодному.

Порівняння розмірів

У найбільшому стані S Золотої Риби приблизно у 380 разів ширша за Сонце. У найменшому стані — приблизно у 100 разів.
Якби S Золотої Риби посіла місце Сонця в найбільшому стані, її поверхня сягала б за орбіту Марса. У найменшому стані вона сягала б за середню відстань Меркурія від Сонця, але не доходила б до Венери.
Її ширина змінюється майже вчетверо, тому об’єм змінюється приблизно в 55 разів.
У найбільшому стані ширина S Золотої Риби трохи перевищує половину ширини Антареса, червоного надгіганта.
Якби Сонце зменшили до розміру баскетбольного м’яча, S Золотої Риби то роздувалася б, то стискалася б приблизно від 24 до 91 метра в поперечнику. У найбільшому стані вона становила б понад чотири п’ятих довжини поля для американського футболу.

Зоря, що дала назву класу

У 1897 році астроном Е. Ч. Пікерінг першим помітив, що яскравість S Золотої Риби змінюється. Подібні зорі згодом знайшли в Чумацькому Шляху та в інших галактиках. Перехід від гарячого стану до холодного і назад досі називають циклом S Золотої Риби, а «змінні типу S Золотої Риби» були однією з кількох назв цих зір. У 1984 році астроном Пітер Конті об’єднав їх у групу яскравих блакитних змінних.

Яскраві блакитні змінні — це етап життя зір, що народилися з масою, яка перевищує приблизно 30 мас Сонця; для цього етапу характерна надзвичайна втрата маси. Вони близькі до модифікованої межі Еддінгтона: це точка, в якій тиск світла зорі на її зовнішні шари майже врівноважує силу її тяжіння. Тоді невелике збурення під поверхнею може запустити роздування і стискання. Зорі цього типу — одні з найяскравіших блакитних зір у своїх галактиках.