110 петаметрів!
Крабоподібна туманність — це хмара газу, що лишилася від зорі, яка вибухнула як наднова (так називають бурхливу загибель зорі). Цей вибух спостерігали із Землі 1054 року. Туманність віддалена від Землі приблизно на 6 500 світлових років і розташована в сузір’ї Телець. Світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік, приблизно 9,46 трильйона кілометрів. Туманність овальна, завдовжки приблизно 13 світлових років і завширшки приблизно 9 світлових років, тож у середньому її поперечник становить близько 11 світлових років, або 110 трильйонів кілометрів.
На небі Крабоподібна туманність займає приблизно 7 на 5 кутових хвилин, де кутова хвилина — це 1/60 градуса. Кут стає довжиною лише тоді, коли відома відстань. За відстані 6 500 світлових років, яку дає НАСА, туманність має завдовжки приблизно 13 світлових років, а завширшки приблизно 9. Команда рентгенівської обсерваторії НАСА «Чандра» описує її розмір як близько 10 світлових років у поперечнику.
Відстань — головна невизначеність. Каталог залишків наднових, який веде Кембриджський університет, дає приблизно 6 200 світлових років. Цю відстань отримано з паралакса нейтронної зорі, тобто з невеликого зсуву її положення, коли Земля обертається навколо Сонця. Старіші оцінки лежать у межах від приблизно 5 500 до 7 800 світлових років. У цьому діапазоні довжина туманності могла б бути будь-якою від приблизно 11 до 16 світлових років.
У трьох вимірах туманність теж не є акуратним овалом. У дослідженні 2021 року виміряли, як швидко її світний газ рухається до Землі й від неї, і за цими даними відтворили її форму в 3D. Дослідження виявило форму, схожу на серце: світного газу далі ніж приблизно 6,5 світлового року від центру немає.
1054 року астрономи в Китаї зафіксували «зорю-гостю», яку було видно на денному небі майже місяць. Астрономи в Японії теж її бачили. Крабоподібна туманність — це рештки того вибуху, що розширюються.
Англійський астроном Джон Бевіс відкрив туманність 1731 року. Пізніше Шарль Мессьє помилково взяв її за комету Галлея, і ця помилка спонукала його скласти каталог об’єктів, які можна сплутати з кометами. Крабоподібна туманність — перший запис у цьому каталозі, Мессьє 1. Назва походить від малюнка, зробленого 1844 року ірландським астрономом лордом Россом.
Якщо простежити рух волокон туманності у зворотному напрямку, виходить вибух близько 1130 року — приблизно на три чверті століття пізніше за записану дату. Астрономи пояснюють цю розбіжність вітром частинок нейтронної зорі, який прискорював газ від часу вибуху.
У центрі туманності міститься нейтронна зоря — стиснуте ядро зорі, що вибухнула. Вона вміщує приблизно масу Сонця в кулі діаметром близько 25 кілометрів. Таку ширину виміряв телескоп НАСА NICER для інших нейтронних зір; діаметр зорі в Крабоподібній туманності ніколи не вимірювали. Зоря обертається близько 30 разів на секунду й, як маяк, водить двома пучками випромінювання по космосу, тому здається, що вона пульсує. Нейтронну зорю, що обертається й так спостерігається, називають пульсаром.
Пульсар живить світіння туманності. Він вливає в туманність частинки високих енергій, а електрони, що рухаються майже зі швидкістю світла, закручуються спіраллю навколо ліній магнітного поля й випромінюють блакитнувате світло всередині туманності. На знімках «Габбла» оранжеві волокна навколо блакитнуватого світла — це подерті рештки зорі, що складаються здебільшого з водню.