36,000,000 кілометрів!
Арктур — червоний гігант і одна з найяскравіших зір нічного неба. Він має в поперечнику близько 35 мільйонів кілометрів, а це приблизно в 25 разів більше за ширину Сонця. Це ширина його видимої поверхні, видимий розмір якої астрономи виміряли безпосередньо.
Арктур яскравий і великий, тому його ширину багато разів вимірювали за допомогою інтерферометрів — приладів, які поєднують світло кількох телескопів, щоб побачити найдрібніші деталі. Із Землі він має видиму ширину близько 21 тисячної частки кутової секунди, де кутова секунда — це 1/3 600 градуса. Стільки ж завтовшки людська волосина, якщо дивитися на неї з відстані близько 1 кілометра.
Арктур віддалений приблизно на 36,8 світлового року. Світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік, близько 9,46 трильйона кілометрів. Цю відстань отримують із паралакса — крихітного зміщення положення зорі, коли Земля рухається навколо Сонця. У дослідженні 2011 року Рамірес і Альєнде Прієто поєднали видиму ширину та відстань, усереднили результат з оцінкою з моделей старіння зір і отримали радіус, що в 25,4 раза більший за сонячний, із точністю близько 1%.
Деякі способи моделювання краю зорі наводять на думку, що її видима ширина трохи більша. Тоді радіус становив би 25,6–26,1 радіуса Сонця, тобто близько 36 мільйонів кілометрів у поперечнику.
Вік Арктура оцінюють приблизно в 7 мільярдів років, і він старший за Сонце, яке утворилося близько 4,6 мільярда років тому. Відносно водню заліза в ньому лише близько третини від того, що в Сонці. Хімічний склад зорі та її рух у галактиці пов’язують її з популяцією зір, яку астрономи називають товстим диском Чумацького Шляху.
Оскільки Арктур яскравий, близький і добре виміряний, він править за еталон для астрономів, які вивчають інші зорі-гіганти. Багато інтерферометрів також спостерігають його як тестовий об’єкт.
Арктур має приблизно таку саму масу, як Сонце, — у 1,08 раза більшу, — але вже є червоним гігантом. Температура його поверхні становить близько 4 000 градусів Цельсія, що менше, ніж 5 500 градусів Цельсія на поверхні Сонця. Сонце досі є жовтим карликом, але НАСА очікує, що наприкінці свого життя воно розшириться до розмірів червоного гіганта — достатньо великого, щоб поглинути Меркурій і Венеру, а можливо, і Землю.