How big is Туманність Мураха?

Туманність Мураха — це хмара сяйливого газу, скинута зорею, що вмирає, у південному сузір’ї Косинець. У наземні телескопи вона має вигляд голови й тулуба мурахи. У НАСА оцінюють її довжину приблизно в 1,6 світлового року, або 15 трильйонів кілометрів, де світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік. Відстань до неї від Землі невизначена, як і її справжня довжина.

Розмір

На небі вся туманність має довжину приблизно в 1 кутову хвилину, де кутова хвилина — це 1/60 градуса. Найяскравіша її частина — пара лопатей у формі бульбашок, по одній з кожного боку від центральної зорі, які утворюють тулуб мурахи. Вони сягають приблизно 15 кутових секунд, чверті кутової хвилини, від зорі в кожен бік, тож разом охоплюють приблизно половину повної довжини туманності. Слабші стовпи й смуги газу простягаються далі.

Щоб перевести цей кут у довжину, потрібно знати відстань до туманності, яку важко виміряти. Опубліковані оцінки коливаються приблизно від 3 300 до 8 800 світлових років. На таких відстанях 1 кутова хвилина охоплює приблизно від 1 до 2,6 світлового року, і оцінка НАСА в 1,6 світлового року потрапляє в цей діапазон.

Порівняння розмірів

Туманність Бумеранг, ще одна хмара у формі пісочного годинника навколо зорі, що вмирає, завдовжки приблизно 2 світлові роки. За оцінкою НАСА, туманність Мураха становить приблизно чотири п’ятих цієї довжини.
Оцінка НАСА — це приблизно половина парсека, одиниці відстані, що дорівнює приблизно 3,26 світлового року.
Довжина туманності трохи більша за третину відстані від Сонця до Проксими Центавра, що становить 4,2 світлового року.
Якби туманність Мураха зменшили до висоти людини зростом 1,7 метра, уся орбіта Нептуна мала б у поперечнику приблизно 1 міліметр.

Чотири потоки

Детальне дослідження 2004 року, у якому використали космічний телескоп «Габбл» і великі наземні телескопи, виявило щонайменше чотири окремі потоки газу, що витікають із зорі. Це яскраві лопаті у формі бульбашок, два вузькі стовпи, конус слабких променів і дуже тьмяне сплощене кільце. Команда назвала це кільце «чакрамом» на честь давньої метальної зброї у формі диска з Індії.

Швидкість руху кожної частини наводить на думку, що зоря скинула їх у серії вивержень. Першими з’явилися слабкі промені, щонайменше приблизно 1 500 років тому, а яскраві лопаті — останніми. Газ, що витікає вздовж довгої осі туманності, досягає швидкості близько 500 кілометрів на секунду. З такою швидкістю він міг би подолати відстань від Землі до Місяця приблизно за 13 хвилин.

Загадкова зоря

Астрономи досі не дійшли згоди щодо того, до якого типу об’єктів належить туманність Мураха. Її зараховували до планетарних туманностей, світних оболонок газу, які залишає по собі зоря, що вмирає, а також до певного типу подвійних зір. Плоский диск пилу приховує центральну зорю, а сама ця зоря може виявитися парою зір.

Зоря-компаньйон поблизу зорі, що вмирає, могла б пояснити форму туманності, стягуючи газ, що витікає, у дві лопаті. Інше можливе пояснення — магнітні поля, закручені обертанням зорі.

У 2018 році астрономи, які працювали з космічною обсерваторією Європейського космічного агентства «Гершель», з’ясували, що водневий газ у ядрі підсилює частину власного світла тим самим процесом, що й у лазері. Астроном Д. Г. Мензел, який відкрив туманність 1922 року, був одним із перших учених, що припустили можливість такого підсилення. На його честь туманність також називають Мензел 3.