0.0000000000093 йоктометрів!
Квантова піна — це запропонована структура простору й часу на найменших масштабах, де вони вирували б і коливалися, а не були гладкими. Її ніколи не спостерігали безпосередньо, тому значення 9,3 × 10−36 метра, показане вгорі, не є результатом вимірювання. Це число — 9,3, поділене на одиницю з 36 нулями. Фізики очікують, що піна, якщо вона існує, проявляється приблизно на рівні довжини Планка, яка становить 1,6 × 10−35 метра. Це приблизно в 1,7 раза більше за показане вгорі значення.
Простір-час — це три виміри простору разом із часом. На всіх масштабах, які можна виміряти, він здається гладким. Але частини квантової механіки, теорії, що пояснює атоми й частинки, передбачають, що на значно менших масштабах він не залишався б гладким. Крихітні ділянки постійно змінювалися б, а простір і час перестали б мати визначені значення.
Така піна не має краю, який можна було б виміряти, тож теорії дають натомість масштаб — відстань, на якій піна виявилася б. За оцінкою NASA, цей масштаб дорівнює приблизно ширині ядра атома водню, поділеній на 100 мільярдів мільярдів (1020). Це дає приблизно довжину Планка — масштаб, на якому, як очікують, стають важливими квантові ефекти гравітації. Точний масштаб залежить від теорії, а перевіреної теорії, що поєднувала б гравітацію з квантовою механікою, фізики поки не мають.
Квантову піну та її назву вигадав фізик Джон Вілер із Прінстонського університету. Квантова механіка вже передбачала, що частинки можуть ненадовго виникати й зникати. Вілер уявляв щось більше: сам простір-час, збитий у піну зі спотворених форм. Вілер також зробив відомим термін «чорна діра».
Піна надто мала, щоб її побачити безпосередньо, тож астрономи шукають її вплив на світло. Якщо простір-час пінистий, відстань, яку проходить світло, коливалася б на крихітні величини. У деяких моделях ці коливання накопичуються протягом мільярдів світлових років, аж поки далекі об’єкти не розмиються так, що їх більше не видно.
У 2015 році група під керівництвом Еріка Перлмана з Флоридського технологічного інституту перевірила це на квазарах. Квазар — дуже яскравий об’єкт, який живиться речовиною, що падає до гігантської чорної діри. Рентгенівська обсерваторія NASA «Чандра», космічний гамма-телескоп NASA «Фермі» та телескопи VERITAS усе ж чітко виявили далекі квазари. Група дійшла висновку, що це виключило дві моделі піни, зокрема одну, яку називають голографічною піною.
Питання не вирішене. У праці для конференції 2026 року Ерік Стайнбрінг і Джек Нг, один з авторів 2015 року, стверджували, що голографічна піна все-таки узгоджується з розкидом виміряних положень надзвичайно яскравого гамма-спалаху. Вони подають це як один зі способів прочитати дані. Питання про те, чи можуть ефекти піни накопичуватися на великих відстанях, обговорюють понад 20 років.