How big is Туманність Ескімос?

NGC 2392, яку здавна називають туманністю Ескімос, — це сяйлива оболонка газу, скинута зорею, що вмирає, у сузір’ї Близнята. Слабка зовнішня оболонка туманності має в поперечнику близько 12 трильйонів кілометрів, тобто близько 1,2 світлового року, де світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік. Туманність віддалена від Землі приблизно на 5 600 світлових років.

Розмір

NGC 2392 — це планетарна туманність: зовнішні шари зорі, схожої на Сонце, які вона скинула наприкінці життя і які світяться під дією ультрафіолетового світла цієї зорі. У туманності є дві основні частини. Яскрава внутрішня оболонка розміром приблизно 18 на 15 кутових секунд оточує зорю, а слабша, майже кругла зовнішня оболонка сягає приблизно 23 кутових секунд від зорі. Кутова секунда — це 1/3 600 градуса.

Щоб перевести ці кути в довжини, потрібно знати відстань до туманності. Вимірювання космічного телескопа «Гайя», проаналізовані 2021 року, дають відстань приблизно 5 600 світлових років із похибкою близько 8%. На такій відстані зовнішня оболонка має в поперечнику близько 12 трильйонів кілометрів, а внутрішня — близько 4,7 на 3,9 трильйона кілометрів. До вимірювань «Гайї» оцінки відстані коливалися приблизно від 3 600 до 5 900 світлових років, тому більшість розмірів, обчислених на їхній основі, менші.

Порівняння розмірів

Зовнішня оболонка приблизно в 78 000 разів більша за середню відстань від Землі до Сонця.
Вона приблизно в 1,2 раза довша за світловий рік, один із наступних менших об’єктів на цьому сайті.
Вона приблизно вдвічі ширша за Мерехтливу туманність, ще одну планетарну туманність.
Вона приблизно в 6,5 раза більша за відстань від Проксими Центавра до Альфи Центавра A.
Якби туманність зменшили до ширини баскетбольного м’яча, орбіта Нептуна навколо Сонця мала б у поперечнику близько 0,2 міліметра, тобто приблизно вдвічі більше за ширину людської волосини.

Комети та струмені

На знімку телескопа «Габбл» за січень 2000 року в зовнішній оболонці видно кільце вузлів у формі комет, хвости яких спрямовані від зорі, як спиці колеса. Голівки вузлів, схоже, розташовані приблизно на однаковій відстані від зорі, а це підказка про те, як вони утворилися. Одна з ідей полягає в тому, що вони виникають там, де швидкий газ стикається з повільнішим.

Зовнішня оболонка розширюється зі швидкістю близько 16 кілометрів на секунду, внутрішня — зі швидкістю, що сягає приблизно 120 кілометрів на секунду, а пара вузьких струменів — приблизно 180 кілометрів на секунду. Рентгенівське випромінювання, зафіксоване рентгенівською обсерваторією НАСА «Чандра», показує газ, нагрітий приблизно до мільйона градусів, поблизу центру. Зоря почала скидати свої зовнішні шари приблизно 10 000 років тому.

Відкриття та назва

Вільям Гершель відкрив NGC 2392 1787 року. Як і Мерехтлива туманність, вона ніби тьмяніє, коли в телескоп дивляться прямо на її центральну зорю, і знову з’являється, коли погляд спрямовують трохи вбік.

Прізвисько виникло через вигляд туманності: астрономи описують зовнішню оболонку як каптур, а кільце вузлів у формі комет у ній — як хутро на каптурі. У 2020 році в НАСА припинили вживати прізвисько «туманність Ескімос». Там заявили, що слово широко сприймають як колоніальний термін із расистською історією, нав’язаний корінним народам Арктики. У НАСА сказали, що надалі використовуватимуть лише офіційну назву — NGC 2392.