How big is Туманність Тарантул?

Туманність Тарантул — це гігантська хмара газу, що світиться, де народжуються нові зорі. Вона лежить у Великій Магеллановій Хмарі, невеликій галактиці, яка обертається навколо Чумацького Шляху, і віддалена від Землі приблизно на 160 000 світлових років. Туманність має близько 1 000 світлових років у поперечнику. Світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік, приблизно 9,46 трильйона кілометрів. Станом на 2026 рік це найяскравіша з відомих областей зореутворення в Місцевій групі — сукупності галактик, до якої належить і Чумацький Шлях.

Розмір

У туманності немає різкого краю. Газ, що світиться, гарячі зорі та тепла пилюка туманності розкинулися на кілька сотень парсеків. Парсек — це приблизно 3,26 світлового року.

Огляд 2019 року дає туманності радіус близько 10 кутових хвилин на небі, де кутова хвилина — шістдесята частка градуса. На відстані туманності, близько 50 000 парсеків, цей радіус становить 150 парсеків. Отже, туманність має близько 300 парсеків, або 980 світлових років, у поперечнику.

Інші вимірювання дають схожі розміри. Обстеження гігантських областей зореутворення, підсумоване в тому самому огляді, дало діаметр 370 парсеків, тобто близько 1 200 світлових років. Рентгенівський центр «Чандра» NASA описує туманність як таку, що має близько 1 100 світлових років у поперечнику.

Найяскравіша частина туманності, яку називають NGC 2070, має близько 40 парсеків (130 світлових років) у поперечнику. У її серці міститься R136 — щільне скупчення молодих зір завширшки лише близько 2 парсеків (6,5 світлового року).

Порівняння розмірів

Із Землі туманність має на небі ширину близько 20 кутових хвилин, а це приблизно дві третини ширини повного Місяця.
Якби Сонце зменшили до розміру баскетбольного м’яча, туманність Тарантул мала б у поперечнику близько 1,6 мільйона кілометрів, тобто приблизно вчетверо більше за відстань від Землі до Місяця.
В обстеженні, де гігантські області зореутворення вимірювали однаковим способом, Тарантул майже вдвічі ширший за туманність Кіля і дає приблизно в 19 разів більше світла від водню, що світиться.
Вона випромінює приблизно в тисячу разів більше ультрафіолетового світла, від якого газ світиться, ніж туманність Оріона.
Вона приблизно втричі ширша за Петлю Барнарда, слабку дугу газу, що світиться, в сузір’ї Оріон.

Зорі, що її освітлюють

Туманність Тарантул світиться, бо гарячі масивні молоді зорі заливають її ультрафіолетовим світлом, яке відриває електрони від атомів водню. Більша частина цього світла надходить від зір у NGC 2070, зокрема від скупчення R136 у центрі цієї частини туманності.

Вік R136 не перевищує 2 мільйонів років. Дослідження його найяскравіших зір оцінюють їхні маси в 150–300 мас Сонця, а в огляді 2019 року ці зорі названо наймасивнішими з виявлених дотепер. Такі оцінки непевні, і вони були б нижчими, якби з’ясувалося, що деякі з цих зір насправді подвійні.

Зореутворення тут почалося приблизно 25 мільйонів років тому, а його пік припав на кілька мільйонів років тому. Hodge 301, старіше скупчення на відстані близько 45 парсеків (150 світлових років) від R136, має вік 20–30 мільйонів років. Наднові — вибухи, якими завершується життя масивної зорі, — імовірно, вже розчистили околиці Hodge 301 від більшої частини газу. На відстані близько 90 парсеків (290 світлових років) від R136 розташована група зір NGC 2060, у якій є пульсар — швидкообертове ядро, що лишається після вибуху масивної зорі, — і залишок наднової.

Назва і відкриття

Астроном Нікола-Луї де Лакайль уперше зафіксував туманність 1751 року. Вона достатньо яскрава, щоб її було видно неозброєним оком із Південної півкулі. Розташована вона в сузір’ї Золота Риба. Назву вона отримала за довгі пилові волокна, які на знімках із телескопів нагадують лапи павука. Астрономи також називають її 30 Doradus.