Мерехтлива туманність, яку також знають як NGC 6826, — світна оболонка газу в сузір’ї Лебідь, яку скинула зоря наприкінці життя. Її яскрава зовнішня оболонка має в поперечнику приблизно від 5 до 6 трильйонів кілометрів, що трохи більше за пів світлового року, де світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік. Назва туманності пов’язана з тим, що в невеликому телескопі вона ніби зникає й з’являється знову.

Розмір

NGC 6826 — планетарна туманність: зовнішні шари зорі, схожої на Сонце, скинуті наприкінці її життя й світні навколо малого гарячого ядра, що залишилося. Астрономи XVIII століття назвали такі хмари планетарними туманностями, бо в невеликих телескопах вони здавалися круглими, як далекі планети, наприклад Уран.

На знімках космічного телескопа «Габбл» видно яскравий внутрішній обідок завбільшки приблизно 19 на 10 кутових секунд усередині зовнішньої оболонки завбільшки приблизно 31 на 27 кутових секунд. Кутова секунда — це 1/3 600 градуса. Значно слабше гало газу сягає приблизно 130 кутових секунд від зорі.

Щоб перетворити ці кути на довжини, потрібна відстань до туманності. Вимірювання космічного телескопа «Гайя», проаналізовані в 2021 році, дають відстань близько 4 200 світлових років, з похибкою приблизно 5%. На такій відстані зовнішня оболонка має розмір приблизно 5,9 на 5,1 трильйона кілометрів. Інші оцінки відстані лежать у межах від приблизно 2 200 до 6 800 світлових років, тож розміри, що ґрунтуються на них, теж різняться.

Порівняння розмірів

Зовнішня оболонка приблизно в 37 000 разів більша за середню відстань від Землі до Сонця.
Близько 600 копій орбіти Нептуна навколо Сонця, розташованих бік о бік, умістилися б упоперек зовнішньої оболонки.
Вона приблизно втричі більша за відстань від Проксими Центавра до Альфи Центавра A, що є наступним меншим об’єктом на цьому сайті.
NGC 2392, ще одна планетарна туманність, яка ніби мерехтить, приблизно вдвічі ширша.
Якби туманність зменшили до ширини баскетбольного м’яча, уся орбіта Землі навколо Сонця мала б у поперечнику близько 13 мікрометрів, що становить приблизно одну сьому ширини людської волосини. Мікрометр — це тисячна частка міліметра.

Чому вона ніби мерехтить

Якщо дивитися на NGC 6826 прямо в невеликий телескоп, більшість спостерігачів бачать лише яскраву центральну зорю. Якщо ж глянути трохи вбік, у полі зору з’являється тьмяніша туманність, а коли повернути погляд на зорю, туманність знову зникає. Через цей ефект вона дістала назву «Мерехтлива планетарна». Сама туманність не змінюється: мерехтіння виникає через спосіб спостереження.

Вільям Гершель відкрив туманність у 1793 році. Найкраще її видно з Північної півкулі літніми ночами.

Червоні вузли з обох боків

На знімках «Габбла» видно дві червоні плями на протилежних боках туманності. Астрономи називають їх FLIER — скорочення від fast low-ionization emission regions (швидкі емісійні області з низькою іонізацією). Це молоді утворення, багаті на азот, у яких електрично заряджені атоми рухаються назовні швидше за звук. «Габбл» сфотографував їх у січні 1996 року, щоб допомогти астрономам зрозуміти, як вони утворюються.

Джерела

Caldwell 15. NASA, 2025.
Caldwell 39. NASA, 2026.
HST/WFPC2 imaging analysis and Cloudy modelling of the multiple shell planetary nebulae NGC 3242, NGC 6826 and NGC 7662. Barría and Kimeswenger, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 2018.
Planetary Nebulae in Gaia EDR3: Central Star identification, properties and binarity. González-Santamaría et al., Astronomy & Astrophysics, 2021.
Hubble Witnesses the Final Blaze of Glory of Sun-Like Stars. NASA, 1997.
Measuring the Universe. International Astronomical Union.
Neptune Fact Sheet. NASA, 2024.
Just How Small Is "Nano"?. National Nanotechnology Initiative.
Official Basketball Rules 2026: Basketball Equipment. FIBA, 2026.

Report a Problem

for Мерехтлива туманність